Волинський прес-клуб

На запитання відповідає медіаюрист проектів Тернопільського прес-клубу Ігор ФЕДОРЕНКО.

«На одному з тренінгів йшлося про те, що у справах про захист честі, гідності, ділової репутації та спростування недостовірної інформації немає відповідної методики для проведення судової лінгвістичної експертизи. Наша редакція є відповідачем у справі, в якій таку експертизу проведено. Можливо, щось змінилося в законодавстві?»

– Ніяких змін поки що не було, тож можна і надалі констатувати, що відповідних методик, на підставі яких би проводилися судові лінгвістичні експертизи у цивільних справах про дифамацію (синонім до визначення «приниження честі, гідності та ділової репутації», немає.

Одним з нормативних документів, який є правовою підставою для проведення судових експертиз, є Інструкція про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень. В цій Інструкції зазначено, що лінгвістична експертиза є видом криміналістичної експертизи. Реєстр методик проведення судових експертиз (знаходиться за посиланням http://rmpse.minjust.gov.ua/), як вбачається з самої назви, містить перелік наявних методик проведення судових експертиз, що пройшли атестацію та були рекомендовані для впровадження в практичну діяльність при проведенні експертиз відповідно до порядку атестації та державної реєстрації методик проведення судових експертиз, затвердженого постановою КМУ від 02.07.2008 №595.

На запитання відповідає медіаюрист проектів Тернопільського прес-клубу Ігор ФЕДОРЕНКO. В цій публікації  – продовження відповіді на запитання, чи може редакція оскаржити відмову на запит  про доступ до публічної інформації.

Отже, в продовження теми оскарження порушення права на доступ до публічної інформації детально зупинимося на зверненні до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Уповноважені особи секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини або представники Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, відповідно до пункту 8-1 частини першої статті 255 Кодексу України про адміністративні правопорушення, мають право складати протоколи про порушення Закону України “Про доступ до публічної інформації”

На запитання відповідає медіа-юрист проектів Тернопільського прес-клубу Ігор ФЕДОРЕНКО.

«Нашій редакції відмовили у наданні  відповіді на запит про доступ до публічної інформації. Чи можемо ми оскаржити відмову?».

– Закон України «Про доступ до публічної інформації» (надалі Закон) є дієвим інструментом швидкого отримання інформації, але інколи ми стикаємося з ситуаціями, коли не отримуємо відповіді на запити. Чинне законодавство надає механізм не тільки оскаржити порушення права на отримання інформації, а й отримати інформацію, зобов’язавши розпорядника її надати.

Запитувач має право оскаржити не тільки відмову в задоволенні запиту на інформацію, а й також:

• відстрочку задоволення запиту на інформацію;
• ненадання відповіді на запит на інформацію;
• надання недостовірної або неповної інформації;
• несвоєчасне надання інформації;
• невиконання розпорядниками обов’язку оприлюднювати інформацію відповідно до статті 15 України «Про доступ до публічної інформації»;
• інші рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації, що порушили законні права та інтереси запитувача.

На запитання відповідає медіаюрист проектів Тернопільського прес-клубу Ігор ФЕДОРЕНКО.

«Дуже прошу допомогти із зразком договору з журналістом газети, щоб я могла його допрацювати відповідно до наших умов. Із спілкування з  колегами-редакторами знаю, що ця тема актуальна зараз для багатьох”.

У діяльності підприємств виникають ситуації, коли є потреба укласти трудовий договір в письмовій формі, в деяких випадках письмова форма є обов’язковою. Згідно частин першої статті 21 Кодексу законів про працю України  «Трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов’язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов’язуються виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін». Частина перша статті 24 цього кодексу зазначає: «Трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов’язковим:

На запитання відповідає медіаюрист проектів Тернопільського прес-клубу Ігор ФЕДОРЕНКО.

«Якою може бути відповідальність за поширення інформації з мережі Інтернет, якщо така інформація виявиться недостовірною?»

– На сьогодні в чинному законодавстві України існує тільки цивільно-правова відповідальність друкованого ЗМІ за поширення недостовірної інформації, розміщеної в мережі Інтернет. Такою відповідальністю передбачено наступне. Частиною четвертою статті 32 Конституції України «Кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім’ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації».

На запитання відповідає медіаюрист проектів Тернопільського прес-клуб Ігор ФЕДОРЕНКО.

«На яких умовах друковане ЗМІ може використовувати інформацію про публічних осіб, розміщену в Інтернеті, і яка відповідальність передбачається, якщо така інформація виявиться недостовірною?»

– Публічні особи – це особи, «які обіймають державні посади й (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті в галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі» (Резолюція №1165 (1998) Парламентської асамблеї Ради Європи про право на недоторканність особистого життя). Приватне життя публічних осіб захищається законом так само, як і звичайних громадян. Але ЗМІ  можуть поширювати інформацію про приватне життя публічних осіб, коли існує суспільний інтерес. У статтях 3, 4, 6 «Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації» (схвалена 12.01.2004 на 872-му засіданні Комітету міністрів Ради Європи) зазначено: «оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися «виставити» себе на публічне політичне обговорювання, вони підлягають ретельному громадському контролю й потенційно можуть зазнати гострої та сильної критики в засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції».