Юридичні консультації

На запитання відповідає медіаюрист проектів Тернопільського прес-клубу Ігор ФЕДОРЕНКО.

«Дуже прошу допомогти із зразком договору з журналістом газети, щоб я могла його допрацювати відповідно до наших умов. Із спілкування з  колегами-редакторами знаю, що ця тема актуальна зараз для багатьох”.

У діяльності підприємств виникають ситуації, коли є потреба укласти трудовий договір в письмовій формі, в деяких випадках письмова форма є обов’язковою. Згідно частин першої статті 21 Кодексу законів про працю України  «Трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов’язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов’язуються виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін». Частина перша статті 24 цього кодексу зазначає: «Трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов’язковим:

На запитання відповідає медіаюрист проектів Тернопільського прес-клубу Ігор ФЕДОРЕНКО.

«Якою може бути відповідальність за поширення інформації з мережі Інтернет, якщо така інформація виявиться недостовірною?»

– На сьогодні в чинному законодавстві України існує тільки цивільно-правова відповідальність друкованого ЗМІ за поширення недостовірної інформації, розміщеної в мережі Інтернет. Такою відповідальністю передбачено наступне. Частиною четвертою статті 32 Конституції України «Кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім’ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації».

На запитання відповідає медіаюрист проектів Тернопільського прес-клуб Ігор ФЕДОРЕНКО.

«На яких умовах друковане ЗМІ може використовувати інформацію про публічних осіб, розміщену в Інтернеті, і яка відповідальність передбачається, якщо така інформація виявиться недостовірною?»

– Публічні особи – це особи, «які обіймають державні посади й (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті в галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі» (Резолюція №1165 (1998) Парламентської асамблеї Ради Європи про право на недоторканність особистого життя). Приватне життя публічних осіб захищається законом так само, як і звичайних громадян. Але ЗМІ  можуть поширювати інформацію про приватне життя публічних осіб, коли існує суспільний інтерес. У статтях 3, 4, 6 «Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації» (схвалена 12.01.2004 на 872-му засіданні Комітету міністрів Ради Європи) зазначено: «оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися «виставити» себе на публічне політичне обговорювання, вони підлягають ретельному громадському контролю й потенційно можуть зазнати гострої та сильної критики в засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції».

На запитання відповідає медіа-юрист проектів Тернопільського прес-клубу Ігор ФЕДОРЕНКО.

У продовження двох попередніх частин консультації стосовно використання інформації з Інтернету, зупинимося сьогодні на поширенні інформації про неповнолітніх.

Використовуючи таку, передусім необхідно дотримуватися приписів чинного законодавства України щодо поширення інформації, яка стосується дітей. Крім вже згаданих у попередніх частинах статей  24, 32 Конституції України та 301, 303, 306 Цивільного кодексу України, слід керуватися наступними нормами:

На запитання відповідає медіа-юрист проектів Тернопільського прес-клубу Ігор ФЕДОРЕНКО.

«На яких умовах друкованому ЗМІ можна використовувати інформацію, розміщену в мережі Інтернет? І яка може бути відповідальність, якщо така інформація виявиться недостовірною?»

– Враховуючи, що питання досить об’ємне, продовжимо відповідь, розпочату в минулій консультації. Отже, використовуючи інформацію з Інтернету, необхідно уникати неправомірного втручання у приватне життя людини. Пересічні громадяни, на відміну від публічних осіб, законодавчо є найбільш захищеною категорією. Лише те, що інформація вже була поширена, не є виправданням її повторного оприлюднення. Для поширення інформації про особу повинен існувати переважаючий суспільний інтерес.

В статті 32 Конституції України зазначено: «Ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України.

На запитання відповідає медіа-юрист проектів Тернопільського прес-клубу Ігор ФЕДОРЕНКО.

«На яких умовах друкованому ЗМІ можна використовувати інформацію, розміщену в мережі Інтернет, і яка може очікувати відповідальність, якщо така інформація виявиться недостовірною?».

– Інформація в мережі є різна: та, яку фізичні особи викладають про себе в різноманітних соціальних мережах, блоги, сайти державних органів та органів місцевого самоврядування, різних підприємств та організацій тощо. Інтернет, як інформаційний і комунікаційний інструмент, є найпоширенішим і найбільшим джерелом щодо збереження та передачі інформації. Якщо виходити з ч. 2 ст.22 Закону України «Про інформацію», де йдеться про наступне – «1. Масова інформація – інформація, що поширюється з метою її доведення до необмеженого кола осіб.2. Засоби масової інформації – засоби, призначені для публічного поширення друкованої або аудіовізуальної інформації», то по суті Інтернет-мережа відповідає такому визначенню. Також про інтернет-ЗМІ згадується в примітці до статті 345¹ Кримінального кодексу України: «Під професійною діяльністю журналіста у цій статті та статтях 171, 347-1, 348-1 цього Кодексу слід розуміти систематичну діяльність особи, пов’язану із збиранням, одержанням, створенням, поширенням, зберіганням або іншим використанням інформації з метою її поширення на невизначене коло осіб через друковані засоби масової інформації, телерадіоорганізації, інформаційні агентства, мережу Інтернет. Статус журналіста або його належність до засобу масової інформації підтверджується редакційним або службовим посвідченням чи іншим документом, виданим засобом масової інформації, його редакцією або професійною чи творчою спілкою журналістів».

На запитання відповідає медіа-юрист проектів Тернопільського прес-клубу Ігор ФЕДОРЕНКО.

«До нашої редакції надійшов запит щодо доступу до публічної інформації з наступними питаннями стосовно певної події: «Чому подія не була висвітлена на шпальтах газети? Чи вважаєте демонтаж фонтану незначною, соціально неважливою подією? Чи плануєте ви висвітлення цієї події в подальшому?» Чи зобов’язані ми відповідати на такі запити?».

– Такий лист можна розглядати як звернення громадянина до редакції. Редакція не належить до розпорядників публічної інформації. Відповідно до статті 13 Закону України «Про доступ до публічної інформації» розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються суб’єкти владних повноважень – органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб’єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов’язковими для виконання.

На запитання відповідає медіа-юрист проектів Тернопільського прес-клубу Ігор ФЕДОРЕНКО.

«Останнім часом ми все частіше стикаємося з тим, що крадуть нашу інформацію, розміщену в газеті, на нашій сторінці в соцмережі та на нашому сайті. Беруть повністю наш текст, не змінюючи його, і при цьому не посилаючись на джерело – наших журналістів або видання. Оскільки в більшості випадків у нас ексклюзивна місцева інформація, взята з першоджерел, то дуже образливо, що хтось її собі привласнює просто так.

У деяких випадках, виявивши такі неприємні ситуації, ми зверталися до тих, хто вчинив плагіат, і вони вносили зміни в оприлюднену ними інформацію, посилаючись на нас. Розуміємо, що неможливо повністю захистити наше авторське право від недоброчесних «колег», бо фізично неможливо це регулярно відстежувати. Порадьте, будь ласка, як захистити свою інтелектуальну працю від плагіату: в газеті, в соцмережі, на сайті? Який захист існує на законодавчому рівні? Чи доцільно нам розмістити попередження в газеті (в соцмережах, на сайті) щодо обов’язкового посилання на нас при частковому чи повному відтворенні нашої інформації та фото?».

На запитання відповідає медіа-юрист проектів Тернопільського прес-клубу Iгор ФЕДОРЕНКО.

«Пропрацювавши рік в редакції, пішов у відпустку, але дали всього на 24 календарні дні. Кілька років тому працював у комунальній газеті, і відпустка була значно тривалішою. Чи не порушує власник, який надав мені ці 24 дні, вимоги законодавства?».

– Дійсно, статтею 75 Кодексу законів про працю України та статтею 6 Закону України “Про відпустки” тривалість щорічної основної відпустки встановлено не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору. Але для деяких категорій працівників законодавством України передбачена інша тривалість щорічної основної відпустки. Однією з таких категорій є журналісти та прирівняні до них творчі працівники.

На запитання відповідає медіа-юрист проектів Тернопільського прес-клубу Ігор ФЕДОРЕНКО.

«Звернулася до міської ради з запитом про надання мені публічної інформації. Отримала відповідь, що моє звернення буде розглянуто у відповідності до Закону України «Про звернення громадян». Скажіть, чи правомірні такі дії ради?».

– Щоб відповісти, чи правомірні дії ради, треба визначитися з тим, чи була запитана Вами інформація публічною. Відповідно до Закону України «Про доступ до публічної інформації», публічна інформація – це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб’єктами владних повноважень своїх обов’язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб’єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.