Такими є дані опитування 35 редакторок і журналісток із різних регіонів України, проведеного Волинським прес-клубом у партнерстві з Центром журналістської солідарності НСЖУ міста Львова під час Гендерного медіа форуму 23-24 вересня цього року.
За словами колег, питання (не)безпеки на різних територіях України (зона бойових дій, окупована чи відносно безпечна) дещо відрізняється. Для більшої частини опитаних (54%) саме війна і загрози, які вона містить, є сьогодні найбільшою небезпекою. Фізичне і сексуальне насильство, психологічний тиск, загроза потрапити в рабство, маніпуляції і шантажу дітьми, втрата роботи тощо.
Серед серйозних загроз респондентки виокремлюють насильство (17%), в т.ч. домашнє – сексуальне, психологічне, фізичне, економічна залежність від чоловіка. Небезпеку містять і стереотипи щодо ролі жінки, інституту сім’ї та помітна байдужість суспільства до проявів насильства.
Страх лишитися без ресурсів, засобів для існування як основну загрозу розглядають 9% журналісток, однак воно зумовлене війною в Україні. Тож можна сказати, що у 2/3 випадків саме війна спричинила і поглибила ряд небезпек, із якими тепер доводиться стикатися багатьом жінкам в Україні.
14% колег вбачають цілий комплекс загроз (їхню множинність), частина яких пов’язана з війною (життя в окупації, відсутність медичної допомоги, втрата майна, сексуальне насильство), а частина “тягнеться” роками: уже згадуване домашнє насильство, харасмент, дискримінація.
Бачення того, що потрібно робити, щоб жінка почувалася безпечніше, можна об’єднати в такі групи:
1) фізичний та емоційний рівень:
- перемогти ворога;
- намагатися створити безпечний – екологічний – психоемоційний простір;
- мир, стабільність, впевненість у завтрашньому дні;
2) економічний рівень:
- забезпечити роботою;
3) на рівні держави, інституцій, громадських організацій:
- удосконалити законодавство, посилити контроль за його дотриманням;
- налагодити судову систему і роботу поліції в плані реагування на насильство (домашнє і гендернозумовлене);
- щоб працювали інституції і була чітка схема «порушення – відповідальність»;
- допомога держави одиноким матерям, які втратили дохід;
- належна комунікація з відповідними органами влади;
- доступна психологічна допомога;
- поважати права та свободи жінок, забезпечувати рівні можливості, робити суспільство більш емансипованим;
4) інформаційний, просвітницький рівень:
- розробляти програми, руйнувати гендерні стереотипи;
- висвітлювати у ЗМІ проблеми жінок і шляхи їх вирішення;
5) особистісний рівень:
- мати елементарні навички самооборони та надання медичної допомоги (наявність аптечки);
- юридична грамотність, уміти самій захищати власні права, мати внутрішню впевненість у власних силах;
- фінансова незалежність;
- жіноча солідарність.
Власне, жіночу солідарність учасниці Гендерного медіафоруму розуміють, насамперед, як взаємо/-повагу, -підтримку, -розуміння. Близькі до цього і поняття співпереживання, сестринства, наявність спільних поглядів і здійснення спільної діяльності (бути одним фронтом).
Виявляється вона в готовності підтримати (в тому числі і публічно), пропагувати ідеї захисту прав жінок, висвітлювати проблеми прав жінок і шукати шляхи їхнього вирішення.
В умовах війни в Україні для журналісток солідарність важлива, тому що:
- дає можливість відчувати себе частиною спільноти, не залишитись наодинці з проблемами, це підсилює й убезпечує журналісток (зокрема і психологічно);
- певні проблеми можна вирішити лише спільними зусиллями;
- обмін досвідом важливий для виживання редакцій;
- щоб разом тримати інформаційний фронт;
- допоможе вистояти і перемогти рашистів;
- допомагає в боротьбі проти політичного та соціального пригноблення;
- це може врятувати життя;
- допомагає долати стереотипи щодо журналісток
- щоб не втратити рівень емансипованості суспільства і далі просувати питання захисту прав жінок на різних рівнях (є ризик, що права жінок відійдуть на “другий план”)
Кілька цитат від колег:
«Це можливість вивчити позитивний досвід колежанок, можливість у разі небезпеки звернутися по допомогу чи, навпаки, допомогти іншій», – Антоніна Бондарева, головна редакторка видання “Ренійський вісник” (м. Рені, Одеська обл.);
«Кожна потребує відчуття, що їй є до кого звернутися за допомогою й отримати її. Мені особисто за період війни найбільше допомагали саме колежанки», – журналістка інформагенції “ОстроВ” Юлія Сабаєва (м.Рубіжне, Луганська обл. – м. Кропивницький);
«Є великий ризик того, що жінки підуть із професії, а відтак – впаде якість контенту і погіршиться рівень поінформованості населення», – журналістка Ірина Небесна (м. Тернопіль);
Важливо в час війни працювати в унісон, дбаючи про власну безпеку, безпеку героїв і героїнь своїх публікацій та безпеку країни», – Наталія Гамера, головна редакторка газети “Голос Лановеччини” і сайту lannews.net;
«Лише об’єднавшись ми зможемо зламати всі стереотипи про журналісток і професійно виконувати свої обов’язки і бути просто щасливими, навіть живучи в складних умовах», – Мар’яна Шкаврон, журналістка Городоцького районного телерадіопресцентру;
«Важливо, щоб досвід кожного і кожної був видимим. Саме ця видимість допоможе вирішувати проблеми. І солідарність рятує. Вона потрібна, щоб в складні часи не залишитися наодинці з проблемами», – Ольга Білоусенко, аналітикиня “Детектор медіа”.
