Дванадцять українських та зарубіжних стрічок і більше тисячі глядачів і глядачок – таким був XІV Мандрівний міжнародний фестиваль документального кіно про права людини Docudays UA на Волині, що тривав із 23 листопада по 8 грудня.
Фільм українських режисером Анастасії та Марії Старожицьких «Війна химер» і шведської журналістки Елін Йонссон «Боротьба Джамали» переглянула найбільша кількість відвідувачів/-чок фестивалю – понад 50%.
Історія про бійця-добровольця Валерія Лавренова відкрила мандрівний фестиваль у Луцьку. Незважаючи на те, що фільм триває більше години, він тримає в полоні до останнього титру. Що найцінніше для людини в її житті? Чи є для неї цінністю саме життя? Чи можна пережити біль від втрати найближчих друзів і як змінюється твоя свідомість, коли ти бачиш смерть на власні очі і ледве не обіймаєшся з нею?
Зліва направо: адвокат Олег Огородник, адвокат і учасник АТО Олег Лягутко, учасник АТО Дмитро Ураєв
Головний спеціаліст Департаменту культури Луцької міської ради Дмитро Ураєв і адвокат Центру вторинної безоплатної правової допомоги у місті Луцьку Олег Лягутко – одні з тих, котрі знають про війну із власного досвіду. За їх словами, те, що «Лавр», котрий втратив побратимів в Іловайському котлі, повернувся зовсім іншим – очевидний і незмінний факт: у людини змінюється психологія, змінюється світосприйняття, підвищується почуття справедливості і вимогливості до світу, в який вона повертається. Чоловіки кажуть, що, зрештою, згодом звикаєш до мирного життя, але ніколи вже не зможеш спокійно реагувати на порушення, з якими стикаєшся мало не щодня. Для всіх бійців важливо розуміти і бачити, що вони недаремно ризикують життям і що смерті під кулями недаремні.
Показ і обговорення фільму «Війна химер» відбулося також для працівників поліції Головного управління національної поліції у Волинській області та відвідувачів і відвідувачок Нововолинської центральної міської бібліотеки, зокрема – студентів/-ок електромеханічного коледжу.
А найбільшу кількість показів на Волині – одинадцять – здобула стрічка шведської журналістки Елін Йонссон «Боротьба Джамали». Її глядачами і глядачками були учні старших класів луцьких шкіл і ліцеїв, студенти коледжів та університетів, громадські активісти молодіжних організації тощо.
Фільм вражає багатьма моментами: і страшними цифрами геноциду кримськотатарського народу в 1944 році, і наслідками анексії Криму в 2014 році. Колишній військовий, активіст ГО «Кримські татари Волині» Редван Зекір’яєв розповів, що він також народився в родині депортованих кримських татар, служив у Керчі і був свідком вторгнення російських військ на територію Криму. «Коли я побачив колону медичної частини, то зрозумів, що все дуже серйозно, – зазначив Редван. – Переходити на бік Росії я не збирався, бо моя рідна земля – Крим, а держава – Україна». Чи повернеться назад – чоловік не знає. Як і більшість кримських татар.
Фільм по-різному сприймався шкільною і дорослою аудиторією, проте нікого не залишив байдужими. Когось найбільше вразила глибина походження пісні Джамали, когось – що вона не може приїхати до батьків, іще когось – масштаби винищення кегебістською машиною цілих народів – кримських татар, українців, білорусів… Усе це говорить про одну надзвичайно важливу річ, яку озвучила у фільмі Джамала і на якій наголосив Редван Зекіряєв: ми маємо знати свою історію, історію країни, в якій живемо, і не бути байдужими до подій, які відбуваються у світі. Бо забуття призводить до зникнення.
Чимало емоцій і дискусій викликали у глядачів і інші фільми із колекції Мандрівного Docudaus UA, зокрема тих, у яких ідеться про людину і її взаємини з природою, зі світом тварин і птахів, – «Народжені бути вільними» режисерки-журналістки Ґаяне Петросян із Великобританії, «Природа мого серця» фінського режисера-документаліста Яакко Рууска, «Укриття» української режисерки Анастасії Максимчук. Важко і боляче було сприймати окремі кадри, однак такі фільми змушують дивитися на свій внутрішній світ і світ, у якому ми є, без рожевих окулярів.
Більше фото – в групі Фестивалю на Facebook
