Зустріч журналістів із гендерною експерткою Марією Дмитрієвою відбулася днями у Волинському прес-клубі. Розмова будувалася навколо питань участі жінок у політичних процесах, стереотипного розуміння поняття «традиційна сім’я», домашнього насильства, культивування образів «справжнього чоловіка» та «жінки-берегині», політкоректності та ролі медіа в розвитку гендерної культури українців.
Про гендерні стереотипи і чому це важливо тепер (відео)
Традиційна сім’я в уявленні її прихильників, каже пані Марія, – це коли «чоловік голова, жінка біля нього в’ється, діточки дрібненькі бігають». Однак «такої родини в Україні практично ніколи не існувало. Це конструкт, це уявлення, яке допомагає чоловікам почуватися зручно, коли жінки надають їм сексуальне, побутове, емоційне обслуговування. Це дуже зручна позиція. Ти приходиш з роботи, лягаєш на диван, навколо тебе бігає дружина і не дай Боже вона тобі не приготує їсти, ти можеш завжди її шантажувати, що знайдеш молодшу модель».
Таке ставлення до жінок пані Марія називає споживацьким, однак «намагання винести дискусію в площину того, що жінки теж люди, часто натикається на жорсткий спротив. Бажання того, щоб чоловіки поводили себе як дорослі люди, для багатьох із них, та й багатьох жінок, є неприємним і неприйнятним».
Наші розмови про європейський вектор залишаються на рівні розмов, бо «одна з речей, яка робить Європу настільки комфортним місцем для життя, є те, що до прав жінок там ставляться абсолютно серйозно, – зауважила експертка. – Просувають жінок у парламент, просувають у бізнесі». Особливо комфортними є країни Скандинавії, де «жінки складають від третини до половини членів парламенту, де вони законом передбачені в радах директорів усіх бізнес-компаній», запроваджена оплачувана відпустка по догляду за дитиною для татів, де «держава послідовно підтримує права жінок на достойну оплату праці, право жінок на роботу, право чоловіків на можливість займатися своїми дітьми від народження». Це сприяє тому, що в цих країнах, каже Марія Дмитрієва, – «один із найвищих показників відтворення населення (на противагу від країн, які дотримуються традиціоналістських цінностей, – Польща, Італія, Іспанія)».
«Наші політики, коли намагаються справити гарне враження на Європу, теж згадують про права жінок. Намагаються говорити про квоти… Однак потім, коли ти бачиш, нарешті, партійні списки, жінок там дійсно може бути 30%, але вони далеко від прохідної частини. І це не є явищем останніх часів», – зазначає пані Марія. І загалом, на її думку, в Україні про жінок згадують на 8 березня, щоб привітати зі «святом жіночності і краси і побажати нам завжди лишатися такими ж гарними, привабливими». «По факту вони кажуть, щоб ми і далі лишалися зручними в користуванні», – резюмує експертка.
Велику шкоду розвитку гендерної політики в Україні принесли антигендерні рухи, через діяльність яких була скасована посада радника голови облдержадміністрації з гендерних питань. «Це те, що жіночий рух був здобув за останні 10-15 років. Всі закони в Україні, які стосуються прав жінок, рівних прав і можливостей – про боротьбу з домашнім насильством, торгівлею людьми, – всі ці законопроекти були розроблені жіночими організаціями, саме жіночі організації дбали, щоб ці закони були прийняті, – каже Марія Дмитрієва. – Однак ми дуже мало про це чуємо і знаємо, тому що в нас і досі вважається, що пріоритетні питання – це питання економіки, війни, оборони».
За словами експерти, щороку в Україні чоловіки вбивають 1000 жінок (це – троє щодня, а за останні 15 років – 15 тис. жінок). І це лише офіційні статистичні дані. Однак вони не включають тих жінок, які здійснили самогубство, померли внаслідок хвороб і травм, отриманих від чоловіка чи колишнього чоловіка.
Чому говорити про це важливо в умовах війни? «Тому що умовах війни в людей настільки великий стрес, що вони намагаються відійти від складних питань, як домовитися з дружиною, скільки хто миє посуд. Набагато зручніше не витрачати ресурси і відійти на традиціоналістські, «давні» позиції, яких насправді у такій формі ніколи не існувало. Ми повертаємося до уявлення про чоловіків як захисників і жінок як берегинь. Це постійне відтворення такої риторики приносить насправді більше шкоди ніж користі», – переконана Марія Дмитрієва.
Про політкоректність (відео)
Як зауважила експертка, термін «політкоректність» у нас часто вживають неправильно, зокрема, – коли хочуть сказати щось жорстке або критичне. «Насправді політкоректність – це дуже революційна практика, яка виникла вкінці 60-х – на початку 70-х років минулого століття в Америці, коли пригноблені групи почали вимагати права голосу. Вони вимагали, щоб панівні групи прийняли їх самоназви. Тобто, якщо в чорній Америці вважають, що «чорний нігер» – це образливо, а ми з ними солідаризуємось, – значить підтримуємо і теж вважаємо такий вислів образливим. Так само і з жінками. Жінки – це проблемна група. Вони є найбільшою меншиною в Україні, хоча вона складає 53% усього населення країни. У соціології меншинами називають не тих, кого менше, а тих, хто має гірший доступ до ресурсів і можливостей».
Пані Марія звернула увагу й на таке явище як «політичний евфемізм» – позначення негативних речей нейтральними словами. «Наприклад,, термін «супутні втрати». Це люди, цивільні, які загинули під час військового конфлікту. Якщо ми скажемо, що цивільні загинули, – відразу бачимо, що щось сталося не так. Тобто, політичні евфемізми – це владна група використовує мову, щоб щось замаскувати. Політична коректність – це коли пригнічені групи намагаються стати видимими. І одним із проявів видимої помітності для жінок є використання суфіксів, які позначають граматичну категорію жіночого роду: редактор-ка, журналіст-ка, викладач-ка…»
Про журналістську відповідальність (відео)
У контексті обговорюваних питань Марія Дмитрієва порадила волинським журналістам «розхитувати рамку», в якій традиційно чоловіки постають перед нами як «воїни», а жінки – «берегині», бо життя значно розмаїтіше. «Якщо ми відтворюємо лише цю «двоїсту» картинку, ми випускаємо з поля зору все оце розмаїття. І через те, що ми його не відображаємо, воно не відображається в суспільній свідомості. Люди опиняються в системі подвійного бачення: навколо себе вони бачать одну картинку, а в ЗМІ іншу. Звиклі довіряти засобам масової інформації, вони потім менше звертають уваги на те, що відбувається навколо них і не схильні самі розширювати свої горизонти», – зазначила Марія Дмитрієва. Тому, за її словами, «чим більше українських журналісток будуть заохочувати експерток висловлюватися, тим ширшу картину ми побачимо, тим цікавішим буде той світ, який нам пропонує побачити мас-медіа в Україні».
Також експертка порадила журналістам не питати в жінок, як вони поєднують материнство й роботу, а питати, як їхні чоловіки поєднують батьківство й роботу. Також не ставити жінкам тих питань, яких би не ставили чоловікам, або ставити чоловікам ті питання, які «традиційно зарезервовані для жінок». «Якщо журналісти вважають за потрібне писати не про те, чим займається жінка-політик, а як вона вдягнена, в той же час ігноруючи, в що вдягнені чоловіки-політики, на мою думку це є великим упередженням щодо жінок і досі очікуванням від них, що вони мають підлягати нашим уявленням про те, як вони мають виглядати. Або вона замолода, або вона застара, або вона зажирна, або вона захуда… Для жінок не існує будь-якого шляху уникнути цього – їх все одно будуть звинувачувати», – зазначила Марія Дмитрієва. «Я би дуже хотіла, щоб до жінок ставилися не як до, хоч і коханого, але обслуговуючого персоналу, а щоб їх чули і поважали», – резюмувала вона.
