Це трапилося передостаннього літнього дня. Погода була – дивовижна, якраз для поїздки в лісові глибини Волині. А саме там розташовується Волинський пункт тимчасового перебування іноземців та осіб без громаднства, який відвідали волинські й закарпатські журналісти, аби на власні очі побачити, як воно живеться – мешканцям інших країн в Україні, і дати собі відповідь на ряд запитань.
Зустріли нас радо, пригостили кава-чаєм-печивом, розповіли про заклад… Стільки журналістів на раз у цих місцях іще не було (а нас приїхало 20 душ)
Розмова у конференц-залі із директором закладу та двома заступниками
Територія установи займає 21,2 га. Тут розташовано адміністративний корпус, приймальне відділення, окремі гуртожитки для чоловіків і жінок з дітьми, харчоблок, тренажерний майданчик і майданчих для ігор з м”ячем, територія для сімейного відпочинку, дитмайданчик.
Вхід до гуртожитків
Від часу створення пункту (11 вересня 2008 р.) у ньому було поміщено 945 осіб із 19 держав світу віком від народження до 61 року. Сюди вони потрапляють із українських кордонів. “Новеньких” відразу відводять у приймальне відділення, де проводиться повна санобробка людини та її речей. Якщо є необхідність (хвороба, яку потрібно лікувати), іноземця на певний час поміщають на карантин, аби він не приніс із собою вірус у гуртожитки.
Приймальне відділення, де є душ, шафи для дезінфекції одягу, “карантинні” кімнати, медпункт…
Склад із теплими речами (вихідці південних країн у нас мерзнуть)
У чоловічій кімнаті
У пункті тимчасового утримання іноземці можуть перебувати тут, згідно законодавства, впродовж року. За цей час міграційні служби і суд займаються встановленням особи, після чого повідомляють посольства відповідних країн. Якщо цього не відбулося (мігранти часто приховують своє справжнє ім”я і країну, з якої родом), їх все одно змушені виселити. І тоді мігранти розпорошуються по Україні в пошуках нової можливості потрапити на Захід, а інші відразу їдуть у конкретні міста шукати “своїїх” (сомалійці – у Вінницю, афганці – в Одесу). До речі, найбільше “утриманців” волинського закладу – саме із сомалі та Афганістану.
Жінки про небажання лишатися в Україні
Джагід Дасан із Сомалі
Розпорядок дня для тутешніх мешканців досить простий: підйом о 7.00, відбій о 23.00 і триразове харчування згідно визначених норм. День вони можуть провести із сім’єю, за книжкою чи телевізором, на спортивному майданчику (чого, за словами дирекції, майже не буває), зайнятися художньою творчістю.
Кімната для проведення дозвілля
Вироби з хліба
…про Батьківщину
Оскільки мешканці закладу не полюбляють спорт, а залучати до роботи на громадських засадах заборонено, то значна їх частина хворіє (артрит, радикуліт, серцево-судинні хвороби). На території закладу є медичний пункт і стаціонар, при потребі хворих госпіталізують в районну лікарню. Саме з лікарняного ліжка найчастіше трапляються втечі. Охорона і міліція закладу розшукувати мігранта не мають права – не в їх компетенції.
Майже санаторій, лише за колючим дротом
На прощання – квас власного виробництва шеф-кухаря (мігрантам його не дають – заборонено)
На кожного іноземця, який перебуває у пункті тимчасового утримання, держава Україна щомісячно виділяє 600 грн. (це враховуючи і роботу персоналу). Загалом цьогорічний бюджет становить 6 млн грн., на утриманні перебуває 98 мешканців іноземних країн.
Цікаво, чи Україна настільки багата країна і забезпечила своїх громадян усім необхідним, аби витрачати такі кошти на іноземців, які на цій території – транзитом? Чиї права ми відстоюємо, а чиї порушуємо?
________
Візит відбувся у рамках проекту Ужгородського прес-клубу «Проведення на Закарпатті та Волині просвітницько-інформаційних заходів з привернення уваги до ситуації з біженцями та шукачами притулку», підтриманого Фондом сприяння демократії Посольства США в Україні
